«Я буду першим у цьому виді спорту», – черкащанин, який втратив ногу, збирається підкорювати Олімпійські ігри (відео)

Сергію Прядці 36 років. Він їздить за кермом, катається на конях, займається спортом і мріє взяти участь у наймасштабніших світових змаганнях. Проте черкащанин має одну відмінність - втратив ногу під час обстрілу в зоні АТО і зараз може рухатися за допомогою милиць, або на візку.

АТОвець розповів, як йому вдалося врятуватися із палаючої машини та кого серед військових і за що він зневажає. А а також про те, як людина, яка не може самостійно ходити, добре їздить верхи і готується до Олімпійських ігор.

«По-тихеньку повз, а ліва нога теліпалася в різні боки»

Перед АТО Сергій працював у Польщі на заводі. Проте, коли в 2014 дізнався із новин, що відбувається в Україні, то повернувся і два роки прослужив у зоні антитерористичної операції.

- Мене навіть поляки із нерозумінням запитували: «Навіщо тобі ця війна?». Але ж якщо не я, то хто піде? Тоді якраз українські хлопці почали тікати навпаки до Польщі й переховуватися від армії. І я вирішив, що піду. Тихцем зробив документи у військкоматі, а потім уже сказав рідним, - говорить АТОвець.

Сергій розповів, що члени сім’ї тоді відреагували по-різному. Хтось і досі не розуміє, чому він пішов, а де з ким черкащанин перестав спілкуватися.

В АТО Сергій змінив безліч професій і він не є професійним військовим. Проте в зоні тоді ще антитерористичної операції чоловік був водієм на «Уралі», кулеметником, командиром відділення кулеметного взводу.

- Смішно було, коли приїжджали полковники і віталися так, як з офіцером. Вони просто не знали, яке в мене звання, - згадує Сергій і додає, що також ремонтував автомобілі через те став ще й водієм командира.

Тоді Сергій побував на всіх позиціях, навіть хотів переманити дружину, щоб служили разом.

- Бувало всяке, і міни літали поряд. Від цього ніхто не застрахований. От поїхав, залетіла протитанкова ракета і все. Той момент пам’ятаю, як уві сні. Воно так по голові дало, що контузило. Я отямився й побачив машину, яка горить, панель і дах автівки були охоплені вогнем, двері - відкриті, скло повипадало з автівки. Я глянув, а правої ноги немає, що зламана ліва нога - не помітив. Боком викотився з машини, бо права рука теж не працювала через осколок, який у неї потрапив, - говорить Сергій.

Чоловік розповідає, що тоді перебував у стані наче тільки-но прокинувся, коли вибрався з машини, то зателефонував командиру, але слухавки ніхто не взяв, бо всі вже побачили дим і бігли на допомогу. Чоловік по-тихеньку відповзав від палаючої автівки, а ліва нога самовільно рухалася з боку в бік. Згодом Сергій хотів накласти джгут на ногу, але аптечка була під машиною і повзти по неї не було сенсу, адже в автівці досі залишалося пів’ящика тротилу, який міг вибухнути будь-якої миті.

-  До мене підбіг поранений хлопець і наклав джгути і тоді вже прийшов командир, нас погрузили до «МТ-ЛБ» й доставили до госпіталю, - розповідає АТОвець.

Зараз багато командирів підтримують чоловіка, навіть допомагають із залученням ЗМІ, якщо виникає потреба. Проте є й ті, кого Сергій вважає не вартими звання військових.

- Вони просто сидять в тилу, отримують платню, беруть хабарі й нічого не роблять для армії. Коли мене поставили головним сержантом взводу, то командир втік за три дні з АТО, просто зібрав торби й поїхав. І тоді я, без особливого досвіду, мав брати командування на себе. Добре, що інші офіцери часто підказували, як працювати з документами та здійснювати вечірні перевірки особового складу бойових частин, - розповідає АТОвець.

За словами Сергія, зараз армія дещо модернізувалася, бо коли черкащанин тільки  пішов в АТО, то був лише у спортивному костюмі та з автоматом.

- До комбата підходжу із питанням: «де форма?», а він каже: «тобі треба, то купи». Дещо присилали волонтери, але комбат з іншими форму поділили між собою і все, - говорить Сергій.

Після повернення з війни чоловікові довелося знову боротися за свої права, але вже на мирній землі. Сергій розповідає, що ненавидить ходити до лікарів, бо навіть, коли його щось турбує, то люди в халатах не хочуть виписувати рецепти, адже за законом АТОвець має отримати ліки безкоштовно. Сергій також сказав, що іноді в нього виникає таке відчуття, що в АТО було жити легше і люди там були більш чуйним.

Кінний спорт – це енергія та адреналін

У перший день, коли Сергій прийшов із друзями до кінного клубу, він і не сподівався, що через кілька тижнів готуватиметься до професійних змагань із цього спорту.

- Я прийшов просто погодувати коня, а працівники клубу запропонували залізти на нього. Тоді мені допомагали троє людей, а вже за кілька тижнів роблю це самостійно. Я отримав стільки адреналіну, що потім всю ніч не спав. Ці відчуття не передати словами, от навіть зараз рахую дні до наступного тренування, - зізнається Сергій.

Чоловік ніколи не боявся їздити верхи. Розповідає, що навіть, коли з’являється відчуття, що зараз упадеш, то треба швидко щось робити і злякатися просто немає часу.

Зараз Сергій тренується їздити верхи на коні Хорті, проте тварина не підходить для виступу на змаганнях. Річ у тім, що на Хорті катаються всі відвідувачі клубу, тому він любить показати свій норов.

- До того ж у мене правої ноги немає, тому під бік йому не дам, то він і не слухається. Думає: «шо ти мені зробиш такого, ноги ж немає». А взагалі кінь як кінь, він - розумний і хитрий, лінується працювати, от тільки хлист і допомагає, - каже Сергій.

«Покажу їм, що є я такий»

Зараз Сергій готується до чемпіонату України з виїздки CDN-CH-UKR (III ранг), потім хоче потрапити на Європейські змагання, але для цього потрібні додаткові кошти. Зокрема на переліт та доставлення коня до місця проведення змагань, спорядження тощо. Чоловік розповідає, якщо вдасться знайти спонсора й закінчити європейські змагання з результатом 68%, то можна пробувати свої сили вже й на Олімпійських іграх. За словами Сергія Прядки, тоді він стане першим українцем, який виступає у цьому виді спорту.

- Кінний спорт розвивати дуже важко. Куди б я не звертався, то всі хочуть щоб спочатку показав свої вміння, чогось досягнув, поїхав на змагання. Але, думаю, якщо кілька разів виступлю у Європі, то мені вже не потрібна допомога від будь-яких чиновників, - говорить Сергій.

Ветеран розповідає, що зараз готується до звичайних змагань, адже для участі в параолімпійських іграх потрібне спеціальне спорядження, на яке у чоловіка немає коштів. Поки що ні тренеру, ні АТОвцеві не зрозуміло, як судді Ігор реагуватимуть на нього, але черкащанин упевнений, що його не мають права дискваліфікувати зі змагань за фізичними ознаками, адже він перебуває в «Федерації кінного спорту».

Хорт для участі у змаганнях не підходить, Сергієві потрібен такий кінь, на якому тренуватиметься лише він.

- Хорт якщо захоче, то не зробить те, що треба, і йому все одно, - розповідає Сергій про свого коня.

За словами АТОвця, цей спорт також дуже корисний для діток із ДЦП. У Європі та й у Росії такий спорт досить розвинений, в Україні ж усі чекають, доки спортсмен досягне якихось успіхів, а потім уже починають розвивати спорт.

Джерело: Про все