«Я беру кейс і веду людину до вирішення питання»: історія профідної фахівчині із супроводу Оксани Коноваленко 

Після повернення зі служби у ветеранів та їхніх родин часто з’являються десятки питань одночасно: як оформити документи, де шукати реабілітацію, як отримати пільги чи компенсацію, до кого звернутися у громаді. І дуже часто вирішальним стає не лише сама відповідь, а людина, яка допоможе розібратися, з чого почати.

Саме для цього в громадах працюють фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок. Сьогодні в Україні їх уже понад 2500. Вони консультують щодо державних і місцевих програм підтримки, допомагають з оформленням документів, взаємодією з установами, питаннями лікування, житла, навчання чи працевлаштування. 

«Ми виїжджали фактично в нікуди»

У Підгаєцькій громаді на Тернопільщині такою людиною стала Оксана Коноваленко. Більшу частину життя жінка мешкала в Запоріжжі, очолювала районне управління Держпродспоживслужби у Мелітопольському районі. «Я там народилася, там жила, там вийшла заміж. Все моє життя було там», — розповідає вона.

Уже на другий день після повномасштабного вторгнення територія опинилася під окупацією. Виїхати одразу Оксана не змогла, каже, що російські спецслужби не випускали її з окупованої території. Жінці разом із дитиною вдалося виїхати у серпні 2022 року. Цю дорогу Оксана досі згадує як одну з найважчих подій у житті: «Ми виїжджали фактично в нікуди. Ми могли взяти лише один рюкзак і документи. Наше авто дорогою потрапило під обстріл», — говорить вона.

Після виїзду родина певний час перебувала у Запоріжжі, яке тоді також постійно зазнавало обстрілів. Згодом Оксана переїхала у Підгаєцьку громаду на Тернопільщину, куди її запросили знайомі. Жінка одразу почала волонтерити у місцевому благодійному фонді: «Хотілося бути корисною і допомагати, бо серед моїх рідних, знайомих, сусідів дуже багато людей воювали або були пов’язані з війною», — каже вона.

Оксана, як вимушено переселена особа, добре розуміла, з чим стикаються люди, які втратили домівки. Тож активно допомагала переселенцям і родинам військових із побутовими питаннями, документами та зверненнями, згодом очолила раду ВПО у громаді. У той час в громаді вирішили запровадити посаду фахівця із супроводу, Оксана подала заявку через платформу е-Ветеран і з грудня 2024 року стала однією з перших фахівчинь у Тернопільській області: «Я бачила, що люди часто просто не знають, що їм робити далі. Не можуть написати заяву, не розуміють, куди йти. І я почала допомагати», — розповідає вона.

Сьогодні вона працює в.о. директора та провідною фахівчинею із супроводу ветеранів та ветеранок  Центру надання соціальних послуг та одночасно координує роботу «Ветеранського простору» — місця, де ветерани, родини військових і переселенці можуть отримати консультацію, скористатися технікою, випити кави чи просто поговорити. «Я ніколи не сиджу й не чекаю, що люди самі прийдуть. Треба йти до них, знайомитися, говорити, пояснювати», — каже вона. Щодня — десятки звернень від військовослужбовців, ветеранів та ветеранок, членів їхніх родин, близьких загиблих та зниклих безвісти. Іноді це дуже прості речі: оформити автоцивілку, підключити програму «Ветеранський спорт», допомогти зі стоматологічними послугами або знайти психолога, а іноді — складні юридичні процеси, які тривають місяцями. За час роботи опрацювала більше 100 кейсів.

Що робить фахівець із супроводу

Робота фахівця із супроводу рідко обмежується одним запитом. Зазвичай це десятки дрібних і великих питань одночасно: від оформлення документів до пошуку реабілітації чи допомоги родині загиблого військового. «Люди часто просто не знають, що їм належить і куди звертатися. Отримали сповіщення — і далі залишаються сам на сам із проблемами», — говорить Оксана.

У її практиці були випадки, коли родини роками не оформлювали пенсію по втраті годувальника або не знали про право на пільги. Один із таких кейсів стосувався родини військового, який з 2022 року вважався безвісти зниклим. «Виявилося, що родина не отримала витяг із реєстру, не оформила пенсію, не користувалася пільгами. Їм просто ніхто не пояснив, що робити далі», — розповідає фахівчиня.

Велика частина роботи — це постійний супровід у буквальному сенсі слова: подзвонити, уточнити, домовитися, нагадати, знайти потрібний контакт чи спеціаліста.

«Я беру кейс і веду людину до вирішення питання. Якщо це реабілітація, телефоную в санаторій, бронюю місце, допомагаю з документами, чекаю підтвердження, поки людина доїде й поселиться», — пояснює вона.

«Був кейс, коли родина не могла отримати виплати через проблеми з документами. Ми шукали адвокатів, нотаріусів, доводили спорідненість через суд. Зрештою діти отримали право на безкоштовне навчання, а родині призначили допомогу», — розповідає Оксана.

Іноді допомога полягає у працевлаштуванні. Так у громаді знайшли роботу для дружини військового — переселенки без досвіду роботи у новому місті. Інша жінка, яка мала фах перукарки, тепер працює у соціальному просторі та безкоштовно стриже людей із вразливих категорій.

У маленьких громадах люди часто приходять не лише за консультацією, а й за відчуттям, що їх моужть вислухати і зрозуміти. Оксана зауважує, що найважливіше у роботі — знайти контакт. «Мені здається, я вже як член родини для них. Вони називають мене “наша мамка”», — усміхається фахівчиня.

Оксана зізнається: найважчими залишаються моменти, коли після короткого знайомства з військовим приходить звістка про його загибель. «Ти допомагав людині, оформлював документи, говорив із нею, жартував, а потім приходить сповіщення… Це дуже важко», — говорить вона.

Попри емоційне навантаження, залишати цю роботу не планує. «Мені пропонували інші посади, але я зрозуміла, що це моє, бо я знаю, для чого я тут. Відчуваю себе на своєму місці. Мені хочеться зробити ще більше», — каже Оксана. Фахівчиня виконує обов’язки директорки КУ «Центр надання соціальних послуг» Підгаєцької міської ради, водночас формує команду фахівців із супроводу, навчає колег і долучається до розробки системи супроводу в Україні. 

Співпраця, без якої ця робота неможлива

Щоденна робота фахівця  із супроводу неможлива без співпраці із іншими фахівцями та спеціалістами з інших організацій. Часто вона тримається на контактах і співпраці з місцевою владою, соціальними службами, лікарнями, юристами, волонтерами та громадськими організаціями. У Підгаєцькій громаді Оксана підписала меморандуми про співпрацю з низкою організацій — від Червоного Хреста до Caritas та «Право на захист». Через ці контакти вдається знаходити психологів, юристів, організовувати дитячі табори чи гуманітарну підтримку. «У маленьких громадах люди часто не хочуть іти до місцевого психолога, бо всі всіх знають, тому ми шукаємо фахівців з інших міст», — пояснює вона.

Окрему роль відіграє підтримка громади. За словами Оксани, багато рішень вдалося реалізувати саме тому, що місцева влада включилася в роботу: у громаді створили ветеранський простір, квартирний облік для ветеранів, підтримали соціальні програми. «Я виступаю на сесії, пояснюю, чому це потрібно. І мене чують», — каже вона.

Сьогодні фахівці із супроводу працюють у громадах по всій Україні. І хоча їхні функції часто починаються з консультації чи документів, на практиці ця робота значно ширша — це підтримка, присутність і допомога людям пройти складний період не наодинці. Часто саме вони стають першими, до кого звертаються після поранення, втрати, повернення зі служби чи переїзду в нову громаду. І дуже багато в цій роботі залежить не лише від знання процедур, а й від уміння знайти контакт, вислухати та залишатися поруч тоді, коли це найбільше потрібно.