Ветеранська література. Олександр Лисак «Бікфордова кров»
Олександр Лисак
«Бікфордова кров»
(АССА, 2025)
Про книгу:
поетична збірка на межі фронтового щоденника, де кожна поезія болісна, жива, без прикрас, тут життя і смерть на фронті, втрата, пам’ять, військове братство, біль, людяність, ненависть і любов. Тут стежки рядків ведуть від ліричного рефлексування до емоційного вибуху і кожен вірш, як монолог, свідчення та внутрішній діалог із війною.
назва «Бікфордова кров» — художньо метафорична, з імовірним посиланням на «бікфордів шнур» (вибуховий фітиль), авторський задум — що символізує кров, що запалена війною, яка палає і рветься, запалена війною :
«Ніхто не повернеться
звідси, як є…
Та й, врешті, чого нам втрачати!?
Залишилось серце –
Твоє і моє – бікфордову кров качати…»
книга містить унікальні візуальні роботи Валерія Пузіка — створені на реальних військових атрибутах (зокрема, кришках з-під боєприпасів). Таке поєднання слова та картин, лише підсилю ефект поетичної доробки автора
Чому потрібно читати:
Жива правда війни: війна — досі наша реальність. Книга допомагає осмислити, чим є українська оборона не тільки фізично, а духовно, ментально. Це не літературна вигадка, а прожита правда Захисника. Це реакція на людей, що зустрічаються, їх слова чи дії, це емоційні реакції автора на ситуації чи події, які оточують, це роздуми автора, що складаються в рядки віршів.
Метафоричність і символізм: слова віршів точно, сильно, коротко фіксують пережите — без пафосу, але з величезним емоційним зарядом. Часом жорсткий, прямий, пристрастно насичений стиль письма, поєднаний військової точністю та ліричною чуттєвістю.
Досвід. Це дуже цінний досвід для нас, тих хто чекає своїх рідних і близьких: у таких поезіях ми бачимо фактично оголені емоції, які резонують з нашими відчуттями. Це опис бойового досвіду з перших вуст. Поезія автора не просто описує події — вона передає внутрішній стан, почуття, які можуть бути універсальним для тих хто проживає цю війну тут і зараз.
Збереження пам’яті. Поетичні тексти фіксують дух часу - вони стануть історичним джерелом майбутнього покоління. Це зафіксовані, емоції та рефлексії Захисника, які відбувались з ним тут і зараз. В цей момент. І це ще одна цінність для майбутнього- розказати і показати через роки, що відчувалось, що думалось і про що боліло – і що все це прожите, допомогло нам встояти.
Цитати:
коли помирають друзі
з уламками прямо в серці,
вони залишають пустку,
яку зашиває часом.
а потім вони приходять –
веселі, хоробрі, дужі –
всідаються напівколом,
жартують, зітхають, палять…
Тихо падаєм в статус «200»
і трьохсотимось – мовчазні…
Теракотові, бо на місці.
Неболовимо на війні…
Задвохсотився травень, розхлюпавши юність зелену,
бурштиновим нектаром його залюбки пом’яну…
Визволяй мене, літо, до самого повного дзена,
я готовий до миру, а отже тримаю війну.
Вчи матчастину, сектор пильнуй стрільби –
коли ти за мир, то не варто іти в раби.
За шанці – крилас, за БК – ікони,
підштовхує вперед нова доба…
У ніч квітневу Великодні дзвони.
Христос воскрес! Триває боротьба.
Він присідає на камінь і слухає дощ.
Голову стиснув руками, заплющивши очі…
Десь на узбіччях від ворога звільнених площ
жде його та, що красою торкається ночі.
Хочеш, я обійму тебе голосом
Крізь вітри, крізь засніжені відстані?
І покотиться ніч п’ятим колесом.
І з’єднаються душі розхристані…
Спланованих ранків
цурається обраний шлях.
Нескоєних подвигів
тліє зневірена ватра…
Та ще б’ється серце
і неба торкається стяг –
невиграні битви чекають
затверджену карту.
Нам в янголи записуватись зась,
а демонами бути не до шмиги.
Душа мовчить, неначе слів зреклась,
ковтаючи години, милі, книги.
Говори, мій котику, говори
зі своєї затишної нори,
як муркочеш пісеньку – муррр – кому?
Як пірнаєш серденьком у пітьму.
Говори, мій котику, не мовчи,
як болить і плачеться живучи.
Як кусають сумніви за хвоста,
як лукавлять села, п…ь міста…
Говори, мій котику, теревень,
як стрічаєш «весело» кожен день.
Як безкарно цілиться терикон
і ти, певно, встоїш, а от бетон?
Нам лишилось, котику, дати бій,
назавжди лишитись тут, далебі…
Буде, певно, райдужно у кінці,
будуть всі синиці в твоїй руці.
А ти знаєш, котику, все мина,
бо давно вже казочка не страшна.
Ну, а може й звичка до тої гри…
Говори, мій котику, говори…
Це ж вже було! Це вже колись було –
і вже не вкрасти, не зректись довіку!
Коли ти супиш втомлене чоло,
бо душу розносив як черевики…
Пий каву. Пий цей вечір. Цю печаль –
тут дім настав, де затишку не бути…
Торкнеться ніжність впертого плеча,
шляхетним болем поцілує груди.
Бо тільки з нею ти, дивак, живий…
Зухвала зброя птахою в руці.
Спаси себе – врятуються мільйони.
Живим дорогу вказують мерці,
допоки є натхнення та патрони…
І наче ножа хто устромить, як вчується слово –
Оте материнське, полинне, буремне, рясне…
То має так бути – і зброя, і туга, і мова.
Козак не без щастя, бо щастя – воно ж не дурне…
Про автора:
Олександр Лисак, позивний «Шеврон», народився на Харківщині. Дитинство автора пройшло в селі Шелудьківка. «Сім’я була дружна, велика: дві бабусі, два дідусі, безліч двоюрідних братів і сестер… У моєму дитинстві було затишно, просто і сонячно…» - згадував автор в одному з інтерв’ю. Мати автора працювала учителькою початкових класів, а батько був пожежником.
Закінчив Військовий інститут внутрішніх військ МВС України.
До 2014 року жив у Донецьку працював у клінінговому агентстві на «Донбас Арені», «офісним планктоном», як сам себе назвав автор, старшим спеціалістом відділу обслуговування клієнтів і, навіть, комірником в одній із мереж.
У 2014 році, із початком війни на сході України, повернувся з Донецька на Харківщину, де активно займався волонтерством.
В 2015 році взяв в руки зброю, служив в зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні Національної гвардії України. З 2021 року й дотепер – офіцер 54 ОМБр ім. гетьмана Івана Мазепи.
«…вірші писав упродовж усієї служби в часи дозвілля: на ВОПах, блокпостах… найвлучніші слова, думки та образи приходили, коли кудись їхав або стояв у наряді: «Новоайдар, Щастя, Карлівка, Слов’янськ, купа маленьких сіл, назви яких навряд чи когось зацікавлять, — ось ті населені пункти, які разом з околицями ставали декораціями для моїх віршів» - так описував свою творчість Олександр Лисак в інтерв’ю.
Автор збірок «Творю свій день» (2012), «Синдром фантомного болю» (2016), «Шрамована пам’ять» (2018), співавтор поетичної збірки «Там, де вдома» (2017).
В 2016 році отримав став лауреатом конкурсу Міжнародної Словє’янської поетичної премії У 2025 році отримав спецвідзнаку літературного конкурсу воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча.
В одному з інтерв’ю письменниці і волонтерці Юлії Ілюхі розповідав, що «вірші для нього — ліки від війни» та «…ніщо так не допомагає провітрити душу й мізки, як творчість. Фіксувати рефлексії, сенси, події, втілюючи їх у слова, — це моя гімнастика, розвантаження і необхідність. Планую віршувати й далі. А ще жити. Перемагати. Бути батьком. А там подивимося, козак не без щастя»
Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.
