Ветеранська література. Павло «Паштет» Белянський "Битися не можна відступити"

Павло «Паштет» Белянський

Битися не можна відступити

(Видавництво Віват, 2024)

Про книгу:

книга складається з 31 історії про людей, які пішли воювати - не тому, що планували це заздалегідь, а тому що повномасштабне вторгнення змусило їх зробити цей вибір. У центрі - не героїчний міф, а щоденна реальність війни: виснаження, страх, абсурд, побратимство і постійний моральний вибір між наказом, здоровим глуздом і людяністю.
це історія про війну без прикрас, де немає ідеальних рішень і правильних відповідей, а виживання залежить не лише від зброї, а й від внутрішньої стійкості. Книжка поєднує жорсткий реалізм із іронією та болісною чесністю. Подекуди текст настільки відвертий, що може здаватися різким або незручним, але саме це робить його живим і правдивим. Попри складність і важкість тем, він захоплює - і змушує хотіти дізнатися, що буде далі з героями.
герої книги — неоднозначні, далекі від ідеалу, з непростими долями. У їхніх історіях легко побачити, як звичайні цивільні люди стають військовими і стають на захист країни. Причини у кожного свої - прості й непафосні: комусь нікуди повертатися, хтось втратив бізнес, хтось зробив цей вибір випадково, а хтось — свідомо, щоб бути прикладом для інших. Саме тому ці герої такі близькі читачеві - вони живі, справжні, і їх можна зустріти будь-де.
у простих діалогах розкривається той самий простий сенс життя тут, в Україні. Без пафосу, але дуже точно - чому хтось іде у військо, хтось допомагає, хтось залишається. Ця буденна щирість і є тим, що змушує вірити: навіть попри страх, втому і небажання воювати, люди стоятимуть, будуть боятися, злитися, проклинатимуть - але захищатимуть.
рефреном крізь книгу проходить зіткнення героїв із жорстокістю росіян і спроба зрозуміти її причини. Відповідь звучить просто і страшно: “бо можуть”. І ця проста формула стає одним із найточніших пояснень війни - без зайвого пафосу чи складних теорій. Водночас вона підводить до іншого висновку: саме ми маємо зробити так, щоб цього “можуть” більше не існувало — бо ми просто хочемо жити і повернути собі своє життя.
герої книги мають реальні прототипи, як і події та ситуації, описані в ній. У передмові Павло Белянський зазначає: «Я змінив окремі деталі, певні імена, свідомо не назвав або переінакшив місця подій, але суть постарався зберегти безжально чесно - насамперед для себе. Якщо десь у книжці вам щось видасться перебільшенням, будьте певні, що я частіше недоговорював, аніж згущував фарби…».
назва книги ніби метафора морального вибору на фронті, своєрідна формула війни, де “кома” між діями залежить від секунди, обставин і ціни життя. Вона може сприйматись по-різному: «битись не можна, відступити» або «битись, не можна відступити». І саме від цього вибору залежить усе - хоча в умовах війни правильного рішення може не існувати. Тут поєднуються кілька сенсів: битися - означає ризикувати життям і людьми, відступити - ризикувати честю, наказом і країною; або між гаслами «стояти до кінця», «ні кроку назад» і реальністю, де відступ іноді рятує, а наступ може бути фатальним.
у березні 2025 року книга отримала Книжкову премію для сучасної жанрової української літератури "Своя полиця" в категорії «Реалісти», а в березні 2026 року Павло Белянський став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Проза».
2025-го року знятий короткометражний фільм «Життя продовжується» за мотивами книжки «Битися не можна відступити». Стрічка перемогла у номінації «Найкращий короткометражний фільм» на Kanazawa Film Festival (Японія).

Чому потрібно читати:

армія це зріз суспільства, тут опинились звичайні люди від власників маленьких і не дуже бізнесів, до звичайних працівників або людей з не надто кристально чистим чи благополучним минулим.
герої книги - не носії пафосного патріотизму, а люди, які довгий час могли бути аполітичними або навіть скептичними. Але саме базове відчуття “так не має бути” стає для них точкою входу у війну. Через ці історії проходить думка: навіть якщо людина не формулювала свою позицію раніше, війна змушує визначитися. І часто це визначення відбувається не через ідеологію, а через дуже просте: дім, близькі, своє.
про трансформацію людини. Текст показує, як цивільні стають військовими, як змінюється мислення, цінності й відчуття себе, і що допомагає не втратити людяність. Побачити життя зсередини, де кожний день військових - це не героїчні вчинки, навіть зовсім не героїчні, іноді помилкові, іноді безглузді, іноді суперечливі і навіть смішні, але, попри все, ці люди у війську, перемагаючи страх.
навіть у найважчих моментах в книзі з’являється тонка іронія чи сарказм можливо не для полегшення, а як спосіб витримати реальність, а можливо для цивільного читача трохи згладити гострі чи болючі кути.
чесний текст про моральний вибір, у якому немає правильних рішень, як постійне балансування між поганим і ще гіршим, де кожен вибір має свою ціну. Без зайвої філософії чи ідеології книга дає зрозуміти базові речі: чому люди залишаються, чому воюють, чому не здаються.

Цитати:

Ти, головне, пам’ятай, що будь-яка війна закінчується. Зрозумів?.. Якщо не зрозумів, просто пам’ятай і завжди тримай у голові. Будь-яка війна закінчується.
Зі слабими не домовляться. Слабих б’ють.
Життя чоловіка починається того дня, коли він ухвалює своє самостійне рішення…За кожним рішенням у справжнього чоловіка слідує вчинок. За кожним вчинком – відповідальність за нього. Рішення, вчинок, відповідальність. Це формула життя справжнього чоловіка. Деякі не стають чоловіками ніколи. Деякі – рано, наприклад у шість років. Звісно, якщо вони готові нести відповідальність за вчинки, що їх ухвалили.
Ми всі обов’язково помремо, але не сьогодні.
Будь яке запитання, якщо після нього поправити автомат, що висить на грудях, звучить вагоміше і якось зобов’язує відповідача.
…без освіти в людини дуже обмежена уява. Бо все, що ми можемо собі уявити, - це компонування та переосмислення нашого досвіду і знань. Що менше знань – то жалюгідніша уява. І коли погано освічена і жахливо вихована людина отримує багато грошей, усе, що може вигадати її вбога уява – це золотий унітаз. І через погану освіту та дурне виховання така людина за ті унітази готова вбивати.
… важко жити, коли хочеться сховати свій страх, а нікуди.
Страх, якщо розібратися, не найгірший помічник… На війні бояться всі. Як казав Чорний, війна - це коли завжди страшно, тільки іноді ти керуєш страхом, а іноді навпаки, страх керує тобою. Страх може вчасно штовхнути на землю, щоб осколки від міни, що лопнула поруч, розсікли повітря, а не твою голову. Страх не дозволить заснути на нічному чергуванні та змусить уважно прислухатися до кожного шурхоту в темній лісосмузі біля твого окопу. Страх навчить порозумітися без слів, щоб тебе не засікли вороги. Страх, як хороший вчитель: потоваришуй із ним - і він відкриє тобі безліч корисних знань, посварися - і він завалить на першому ж незначному іспиті. Дисципліна, почуття обов'язку, присяга теж може спрацювати, але страх завжди працює краще.
Щоразу одне й те саме. Спочатку всі на позивні розбирають назви тварин. Куди не глянь, суцільний звіринець Лисиці, Вовки, Барси, Тигри, Коти, куди ж без них. Тільки Ведмедів у мене, он, подивись, три штуки, і кожен упевнений, що перший так назвав- ся. Далі - чималенький пташиний виводок, так, ось і він, великий і розгалужений. Соколи, Сови, Орли, Ворони, Горобці. Потім у справу йдуть, звичайно, боги. Зевси всякі, Олімпи на мою сиву голову. За ними, звісно, клікухи дворові, Малюки, цих теж штук п'ять було, Кучеряві, Лисі. Ось у мене в 14-му році був розвідник, такий бойовий хлопець, назвався Сквірт. Любо-мило. Ні в кого такого позивного не було. Півроку він Сквіртом провоював, поки не дізналися, що воно за слово таке. Каже якийсь журналюга: це ж той, жіночий оргазм. І де він тільки його почув, того сквірта? Довелося переназватися, а шкода, гарний був позив- ний, рідкісний. І вояка був добрий, земля йому пухом…
- Що скажуть мої учні? Вчив нас порядності, казав, що не буває прав без обов'язків, а як настав час бути громадянином, злякався і втік?
- Твої учні мають рацію. Ти Мандела.
- Вони справді мене так називають? - самовдоволено реготнув Дімка. - Що ж, непогано. Фізрук у них Сопля.
Взагалі-то Таня планувала взяти собі позивний Багіра, але позивний виявився вже зайнятим незнайомою санітаркою з іншої роти.
- Не переймайся, — втішив ротний старшина. У справжній «Книзі джунглів» Кіплінга Багіра - самець. Це пізніше російський перекладач відрізав йо- му дзвіночки й зробив бабою.
- Може, ти просто чогось не знаєш про ту санітарку.
- Я з цього боку якось і не думав.
- Гаразд. Не можна Багіра, пиши - Тигра.

Про автора:

Павло Белянський - український письменник, блогер, сценарист і військовослужбовець, більш відомий читачам під псевдонімом Паштет. Народився в місті Алчевськ Луганської області в родині військовослужбовця. Через службу батька в дитинстві часто змінював міста і школи.
з дитинства хотів стати військовим, однак цьому завадили проблеми із зором. Згодом закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, а до літературної діяльності встиг попрацювати охоронцем, вантажником, експедитором, журналістом і рекламістом.
першу широку популярність здобув не в “традиційному літпроцесі”, а як автор яскравих блогових текстів. Саме під ніком «Паштет» він став відомим в інтернеті, а згодом почав виносити це ім’я і на обкладинки своїх книжок. Із початком повномасштабної війни “Паштет” став для нього ще й позивним.
за роки творчості Павло Белянський написав понад 100 оповідань і кілька книжок. Серед найвідоміших - «14 друзів хунти» (збірка оповідань військових і волонтерів), «Бабуся вмирати не любила», «Я працюю на цвинтарі», «Битись не можна відступити», а також інші прозові тексти, в яких поєднуються чорний гумор, жорстка правда життя і дуже уважний погляд на людину.
важливим етапом його цивільного життя став власний бізнес із виготовлення надгробків у Києві. Саме цей досвід ліг в основу його найвідомішої книжки «Я працюю на цвинтарі» - тексту, який приніс авторові широку впізнаваність і став однією з найпомітніших сучасних історій про смерть, страх і жагу до життя.
за мотивами книжки «Я працюю на цвинтарі» знято однойменний фільм, що вийшов в український прокат 15 вересня 2022 року. Автор був не лише автором першоджерела, а й сценаристом екранізації. Це ще більше закріпило його репутацію автора, який уміє переводити дуже незручні теми в сильну й живу історію. Але першою екранізацією був телесеріал «Стоматолог» у 2018 році, в основу сценарію лягла повість «Стоматолог вирішує одружитись». Сам письменник виконав там роль у масовці.
коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Павло Белянський не залишився осторонь. 25 лютого він прийшов до пункту збору тероборони Києва, а згодом вступив до лав Збройних сил України. Після звільнення Київщини домігся переведення до бойового підрозділу й став піхотинцем-штурмовиком.
воював на Херсонському напрямку та в Харківській області, брав участь у бойових операціях і писав уже безпосередньо під час служби. Частину фронтових записів і спостережень автор перетворив на воєнну прозу, підкреслюючи, що писати про цю війну для нього - не лише література, а й спосіб не дати чужим людям написати про побратимів брехню.
для публічного образу автора важливо й те, що він постійно існує на перетині кількох ролей: людини зі сходу України, автора, який довго писав російською, українського громадянина, що свідомо став на захист країни, і письменника, котрий намагається чесно говорити про війну без пафосу. Його тексти народжуються з мирного життя, важкої роботи, досвіду смерті поруч, фронту, побратимства і постійної спроби зберегти людяність. Саме тому його книжки читаються не як стороннє спостереження, а як свідчення людини, яка прожила все це сама.
був слухачем курсу з основ драматургії Театру Ветеранів і написав п'єсу «Коля Тесак», що була поставлена в рамках Фестивалю перших п'єс у 2025 році.
незабаром у харківському видавництві Віват виходить нова книга автора «Будь ласка, не бійся» - чесна історія про людину на війні, яка змушена щодня обирати між обов’язком, совістю та любов’ю, поступово втрачаючи і знаходячи себе в реальності, де немає правильних рішень.
16 квітня 2026 року о 19:00 у Книгарня «Є» за адресою: Київ, вул. Лисенка, 3 відбудеться зустріч із автором де ви можете познайомитись із творчістю автора, поспілкуватись та взяти автограф.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.