Ветеранська література. Олександр Закеричний «Записки добровольця»

Олександр Закеричний

«Записки добровольця»

(Сітон, 2024)

Про книгу

це збірка коротких фронтових оповідань, замальовок, діалогів, які автор писав просто під час служби на передовій. У них немає єдиної сюжетної лінії: кожен текст можна читати окремо, і всі вони складають емоційний зріз та цілісну картину цієї війни.
усі персонажі — реальні побратими автора з якими служив автор, а також місцеві жителі з якими доводиться зустрічатися Олександру.
книга народилась з постів Facebook і телеграм-каналу, які вів автор, описуючи свої враження, спостереження та ситуації перебуваючи у війську. Саме ці записи стали основою книги, а також спогади побратимів про автора, його рідних і друзів.
автор не уникав солдатської лайки й відвертих описів. Але так говорить армія: відверто і без прикрас. Саме тому тексти справжні та щирі: тут є місце і втомі, і страху, і жартам, і маленьким радощам, які на фронті стають розкішшю. Це документ епохи, але водночас художня література, пронизана гумором, самоіронією і живою мовою, якою говорить наше військо.
це автофікшн, який часом вражає прямотою й подекуди різкістю, та за масним жартом і гострим словом відчувається щось значно глибше - щира потреба автора бути чесним і відвертим із читачем. І саме ця чесність викликає повагу.

Чому потрібно читати

щоб почути правду з перших вуст. Це не вигадка і не літературна реконструкція — це нотатки добровольця, який пішов захищати країну.
щоб зрозуміти, як тримаються наші воїни. Попри небезпеку й смерть, у книзі багато гумору й іронії з одеським колоритом. Цей гумор подекуди брутальний або й навіть місцями чорний, який балансує на межі. Але сміх тут стає зброєю, яка рятує воїнів.
щоб відчути людяність серед війни. Автор пише про втому, втрати й водночас — про світлі моменти, які стають наче символом життя серед руїн та смерті.
щоб зберегти пам'ять. Це спосіб не дати стерти з історії голоси тих, хто не повернувся і вже ніколи не створить нових текстів, картин чи історій. Це також прояв поваги до полеглих - читати їх тексти, мати їх книги в себе на поличці.
щоб побачити війну без пафосу. Автор писав без ретуші: про страх і сміливість, про біль і надію, про проблемні чи абсурдні моменти, про побут та недосконалість певних рішень чи завдань - так, як це було насправді.

Цитати:

«Я помітив, що Муза не любить бронежилет. Варто начепити на себе це чортове пончо, і відразу всі розумні думки вилітають геть з голови. У них, у думок, алергія на тягання ваги»

«Уся ця війна тримається лише на ентузіастах. Фронт не розсипається виключно завдяки волонтерами та ініціативним бійцям»

***
Олеже, я нічого тобі не подарував на день народження.
Та годі, старий. Що взагалі можна подарувати в цій глушині?
Я хочу подарувати тобі пів години сну. Іди, відсипайся, я почергую.

***

Анджеліна Джолі до Львова приїхала філіжанку кави хильнути.
Отакої! Ось би до нас її!
Женю! Ти коліматор свій налаштувати не можеш. Що ти з Джолі зібрався робити?

***

Донька племінниці дуже полюбляє тварин. Особливо комах. Особливо мертвих, вона їх колекціонує.

А в краях, де я служу, незліченно величезних жуків-оленів. За бажанням можна ввечері за десять хвилин наловити їх цілу шапку.

Але навмисно вбивати твердокрилих я не хотів. Тому довів до взводу прохання тягнути мені всю навколишню дохлятину, яка тільки трапиться.

За два дні вже можна було відкривати невеличкий членистоногий музейчик. Я став шукати підходящу тару для пересилання: товарець-то тенітний.

Поки я копирсався на смітнику в пошуках підходящої коробчинки, наш син полку – зростаючий кіт Василіч – дістався до мого морга і пречудово там пообідав.

Зникло кілька джмелів, особливо здоровенних оленів, єдиний цвіркун, пара дрібних бронзовок і перлина експозиції – напіврозкладена, але ще пружна, як гумка від трусів, тушка смарагдової ящірки.

Таким чином коробка. Що я здибав у купі сміття, виявилася надмірно великою.

Я зсипав трупи, що залишилися, в маленьку скляну баночку і вирушив з нею на «Нову пошту».

Там я молодцювато бухнув банку на стійку перед дівчиною і попросив відправити до Одеси.

Коли вона прийшла до тями, то поцікавилась, що надсилаємо. Так у них там на Новій пошті заведено – питати, що в посилці.

Падаль, - відповів я чесно.
Що-що? – дівчина ледь стримала нудоту.
Це я не вам. У банці – падаль.

Мадемуазель ще раз проблювалась, а тоді зробила знижку.

Однак це все- дрібниці. Головне, що бандероль сподобалася дитині!

Суперські жуки, - зраділа Настя. – У мене ще таких ще немає в колекції. Дякую!

Як же це прекрасно: дарувати діткам позитивні емоції.

***

Петровичу, а чому це ви Ваню весь час Ванечкою звете? Ванюшею. Навіть Женю Женечкою іноді кличете. Я ревную! Звіть мене теж «Сашунчик». А я вас буду «Вітюнчиком» величати. «Вітюшею»
Добре.
Взводного будьмо Юрчиком звати, ротного- Андрюнчиком. Буде у нас такий собі гламурний батальйончик

***

Якщо посвітити ліхтариком у небо, то це світло залишиться у всесвіті назавжди. А ти ні.
До речі про всесвіт і про світло. Хочеш, я підійму тебе, і підемо зустрінемо світанок?
Ні. Я взяв за правило не втручатися у світанки. Кому потрібні ці ідеальні дні, сповнені радощів, творчої енергії, щастя та всесвітньої любові?

Про автора

Олександр Васильович Закерничний (1974–2023), позивний «Письменник» — одесит, письменник, художник, фотограф. Людина надзвичайної енергії та закоханий у саме життя, про що свідчать його широкі захоплення: займався дайвінгом, стрибав із парашутом, підкорював гірські вершини, блукав катакомбами, ліпив цеглу з глини і ходив гарячим вугіллям, навчався кермувати яхтою, писав, навіть організував із друзями кузню й викував власні ножі, а також займався козацьким бойовим мистецтвом «Спас». Працював інженером з техніки безпеки, барменом, масажистом, продавцем електроніки, начальником відділу продажів та журналістом.
24 лютого 2022 року він добровільно пішов до ЗСУ та служив у 68 окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша. Служив у Миколаївській, Донецькій та Харківській областях, пройшов важкі бої під Авдіївкою. Після поранення та реабілітації знов став до лав захисників. 4 серпня 2023 під час виконання бойового завдання на Харківщині, Олександр загинув від артилерійського обстрілу. Нагороджений медаллю «Захисник України» (посмертно).
у жовтні 2024 року за «Записками добровольця» поставили театральну виставу в Одесі (режисерка Стасі Волошина, театральна лабораторія «Воля»). Письмові свідчення добровольця ожили на сцені, і глядачі мали змогу почути живий голос воїна через акторське прочитання.
книга стала лауреатом літературної Премії ім. Василя Паламарчука «Смішно про страшне» та дипломантом всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання» у номінації «Рубежі».

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.