«Поруч на кожному етапі»: історія фахівчині із супроводу ветеранів війни Марини Цибенко з Черкас

Вже рік у громадах України поруч із ветеранами, військовослужбовцями та їхніми родинами працюють фахівці із супроводу. Їхня роль — стати навігаторами на складному шляху повернення до життя після служби. Це люди, які пояснюють, супроводжують, координують. Вони допомагають пройти бюрократію, знайти кращі варіанти медичної допомоги, розібратися з документами, але найважливіше — повертають ветеранам відчуття, що вони не самі. Однією з таких фахівчинь є Марина Цибенко з Черкас.

Шлях фахівчині: від музеїв до роботи з тими, хто повертається з війни

Марина прийшла у професію із супроводу не випадково. До цього багато років працювала у культурній сфері та музеях Черкащини, проводила творчі заходи для ветеранських спільнот, екскурсії для родин загиблих та працювала над меморіальними проєктами. «Мій чоловік  — ветеран, — каже вона. — Тож я дуже добре знала спільноту і розуміла, що зможу бути корисною людям».

Її шлях до посади складався поступово: історична освіта, правнича освіта, аспірантура, а згодом — науковий ступінь доктора філософії. «Бути поруч з людьми, які повертаються з фронту, — це особлива місія, яка потребує знань, навичок і мотивації. Освіта в моєму житті — це кредо», — розповідає Марина.

Навчання в Бородянка-центрі  й подальші профільні курси (зокрема на базі Хортицької національної навчально-реабілітаційної академії) сформували у неї комплексний інструментарій: від правових процедур до психологічної підтримки й міжособистісної комунікації. «Група з Черкаської області була компактною, були й представники інших регіонів — залишилися контакти. Комунікація була потужна й потрібна», — згадує Марина.

Звернення й запити: хто приходить і з чим живе ветеранська родина

У кабінет Марини заходять різні люди. Приходять ті, хто щойно повернувся з фронту; ті, хто шукає зниклих безвісти; ті, хто оформлює документи після демобілізації; ті, хто переживає втрату. «Звертаються з одним питанням, яке потребує уваги, розуміння й конкретного рішення з’являється довіра. А разом із довірою — нові питання», — пояснює Марина.

Вона супроводжує ветеранів у питаннях документів, проходження ВЛК, встановлення інвалідності, реабілітації, психологічної підтримки, пошуку роботи. Але часто запити виходять далеко за рамки офіційних процедур. Дехто приходить просто за підтримкою та відчуттям, що ти не сам.

У роботі Марини — десятки історій, і кожна з них могла б стати окремою розповіддю.

Один з таких  тривалих кейсів — ветеран із важким  пораненням, котрий потребував оформлення статусу  ВПО, проходження медичних комісій (ВЛК, ЕКОПФО), підготовки рапортів, пошуку житла та реабілітації, забезпечення засобами пересування. Марина супроводжувала його у лікарнях, на комісіях, допомагала отримати крісло колісне. «Такий супровід триває місяцями», — каже вона.

Є й історії відновлення ресурсів життя. Троє ветеранів, яким вона допомагала у питаннях освіти, бажали навчатися і здобувати новий фах. Марина готувала документи, шукала програми, пояснювала кроки, комунікувала з навчальними закладами. «А потім вони прийшли і сказали: “Ми вступили, щей переведені на бюджетні місця!” — в їхніх очах — той самий блиск, що й у першокурсників», — радіє вона. Один ветеран отримав підтримку, повернувся у громаду як викладач для молоді: — «Це приклад реінтеграції, що народжується з системної допомоги».

Інколи супровід має форму екстреної логістики: шукати необхідний медпрепарат, який відсутній в аптеках; телефоном запитувати лікарні; використовувати особисту комунікацію. «Був випадок: шукаємо медикамент, якого ніде немає. Дзвонимо в благодійні фонди, лікарні — і в якийсь момент його знаходять. І це знімає величезний тиск для родини», — розповідає Марина.

Та, що не менше важливо, бувають і прості людські радості: коли люди діляться приємними новинами. «Якось ветеран надіслав фото зі свого весілля і написав: “Хочу поділитися радістю”. Це момент довіри й велика честь», — говорить вона.

Співпраця: мережа, яка працює разом

Фахівчиня підкреслює, що жодну проблему неможливо вирішити зусиллями однієї людини чи однієї структури. Її робота — це постійна координація з центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, Пенсійним фондом, ЦНАПами, лікарнями та центрами зайнятості. «У Черкасах ніхто не відмовляє, усі відгукуються. Це дає відчуття, що ми працюємо як одна система», — каже вона.

Паралельно з процедурною роботою Марина організовує культурні та реабілітаційні заходи. Вона вірить, що мистецтво — це ефективний інструмент відновлення: екскурсії до Черкаського художнього музею, відвідини театральних вистав, творчі зустрічі з художниками. Особливою стала акція «Подаруй книгу воїну»: близько 130 книг передали в у медичні заклади для поранених та ветеранів. Також було відбувся творчо-реабілітаційний захід: «Звучало поетичне слово Василя Симоненка, рядки покладені на музику Симоненка, звучала музика… А потім військові запитали: “Ви ще прийдете?” — це означало: їм важливо не лише отримати допомогу, їм важливо бути почутими», — каже Марина.

Фахівчиня також організовувала групи взаємопідтримки для дружин і матерів військовослужбовців, проводила психоедукаційний тренінг «Турбота про себе», аромотерапію, арттерапію, техніки візуалізації — усе для того, щоб дати людям інструменти самодопомоги і підтримати їхній ментальний ресурс.

Марина відзначає, що взаємодія ветеранів між собою — ще один важливий ресурс: «Один ветеран шукав милиці для іншого, ветеран, який вже завершив реабілітацію, віддав свої, третій підвіз — ти бачиш, як формується коло підтримки. Я — лише ланка в цьому».

Фах, у якому рішення починаються з розуміння людини

Для Марини фахівець із супроводу — це перш за все про людяність у поєднанні з професійністю. «Це не просто робота. Це місія: підставляти плече, підтримувати тих, хто нас захищав і захищає», — говорить вона. Бути поруч означає не лише вміти трактувати закон, а й запитати: «Як ви сьогодні?»

Найважче в цій роботі — зберігати власний ресурс, не «вигоріти» від чужого болю. Але Марина черпає сили з щирої вдячності: «Коли людина каже: “Після розмови з вами мені стало легше”… Це величезна мотивація, це означає, що я потрібна».

Її академічний досвід — дисертація про травматичну пам’ять і робота з символами пам’яті — допомагає їй бачити ширший контекст: як формуються наративи суспільної пам’яті, як важливо зберігати людську гідність у процесі реабілітації. 

Фахівці із супроводу допомагають ветеранам і їхнім родинам розібратися з непростими питаннями повернення до мирного життя. І завдяки таким людям, як Марина Цибенко, ця підтримка стає доступною, своєчасною і по-справжньому людяною.