Поруч із ветеранами: Юлія Грицюк, фахівчиня із Сереховичівської громади, про свою роботу та покликання

Коли військові повертаються з фронту, буває важко одразу зорієнтуватися в потоці довідок, пільг, статусів і рішень. Щоб цей шлях не доводилося долати самотужки, в громадах працюють фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок — люди, які стають посередниками між ветеранами і державою. Вони допомагають оформити документи, налагодити комунікацію з установами, знайти потрібну підтримку — юридичну, соціальну чи психологічну. Іноді ж важливо просто вислухати.

Одна з таких фахівчинь — Юлія Грицюк із Сереховичівської громади на Волині.

За освітою Юлія — філолог української мови та літератури. Після університету викладала у школі, потім очолила дитячий садок. Працювала в гуманітарному відділі спочатку спеціалістом-методистом з освітньої галузі, згодом спеціалістом з соціального захисту населення теж у гуманітарному відділі. Тож, одного дня отримавши лист із інформацією про набір фахівців із супроводу, прийняла рішення спробувати. 

Головною мотивацією було бажання допомагати мешканцям громади. «Я бачила, як багато ветеранів та членів родин військовослужбовців почувають себе розгубленими, не знають, куди йти і з чого починати,адже після повернення до мирного життя їм часто бракує підтримки, зрозумілої інформації та впевненості в майбутньому. Тоді й вирішила спробувати себе на посаді фахівця із супроводу, адже мала досвід роботи з людьми й хотіла бути тим, хто допоможе «знайти дорогу» у складних моментах», — ділиться Юлія.

Постійне навчання — частина професії

Попередній досвід у  відділі соціального захисту став помічним у роботі на посаді фахівчині із супроводу, додатково Юлія почала активно навчатися й примножувати знання зі сфери юриспруденції, психології. Навчання триває й нині. Опорю стало навчання на базі Бородянського центру соціально-психологічної реабілітації, де навчали не лише оформлювати документацію, вирішувати соціальні питання, надавати психологічну допомогу, але й зберігати власний ресурс під час роботи із чутливими запитами. 

Як каже Юлія: «У цій роботі навчання відбувається безперервно, адже з'являється багато нових постанов, а також нові запити потребують детального вивчення кожного з питань». Сьогодні фахівчиня продовжує навчання — підвищує кваліфікацію у Волинському регіональному центрі підвищення кваліфікації навчання відбувається за сприяння Управління з питань ветеранської політики Волинської ОДА.  Навчання організовують за різними тематиками Там вона поглиблює знання про законодавство і механізми розв’язання питань, що стосуються ветеранів і членів їхніх родин — зокрема, щодо квартирного обліку, пенсійного забезпечення чи компенсації вартості житла. Регулярно відбуваються зустрічі з представниками державних органів та установ. Це створює простір для взаємодії, обміну досвідом і підтримки між фахівцями, які працюють із тими, хто віддав частину себе служінню країні.

Нині Юлія працює фахівчинею із супроводу ветеранів у Сереховичівській територіальній громаді Волинської області. Вона — єдина спеціалістка на всю громаду, до складу якої входять 11 населених пунктів. Від самого початку роботи Юлія вирішила налагодити особистий контакт із тими, кому може бути корисною: об’їхала всі старостинські округи, познайомилася з військовослужбовцями та їхніми родинами. Нині знає кожного особисто, тож шлях між появою питання й початком його вирішення дуже скоротився.  

Юлія зізнається, що посада фахівця із супроводу — це вже не просто робота, це спосіб життя. Іноді трапляються ситуації, які потребують моментального вирішення, зокрема і у вихідні. У пригоді стає підтримка голови ОТГ, старост, фахівців із інших організацій та установ.  

До фахівчині звертаються як самі Захисники й Захисниці, так і члени їхніх родин. Найчастіше — із запитами щодо оформлення пільг, отримання статусу учасника бойових дій, компенсацій, медичних чи психологічних послуг, забезпечення житлом або працевлаштування. Також приходять просто за підтримкою чи порадою, аби розібратися у складних документах, знайти потрібну установу чи просто мати поруч чуйну й професійну людину, яка допоможе не розгубитися у бюрократичній системі.

Історії допомоги

Кожен запит для Юлії — це історія з життя людини або цілої родини. Усі питання різні й часом багатошарові, потребують терпіння, наполегливості й іноді нестандартних рішень. Попри труднощі, Юлія відчуває, що працює на своєму місці, адже кожна зустріч, кожна вдячність залишає теплий слід у серці.

Так, один із випадків стосувався військовослужбовця, що зник безвісти в Курській області. Його мама не могла отримати жодної інформації, адже військова частина не виходила на контакт, статус учасника бойових дій на момент зникнення чоловікові ще не присвоїли. Юлія пригадує: «Було дуже важко налагодити зв’язок, це територія Росії, і будь-які офіційні звернення залишалися без відповіді. Ми подавали запити через гарячу лінію, шукали контакти військової частини в інтернеті, зверталися до знайомих фахівців». 

Крок за кроком, Юлії спільно із мамою військовослужбовця вдалося зібрати пакет документів і надіслати його безпосередньо у військову частину. Згодом родина отримала наказ про проведення службового розслідування, а потім спільними зусиллями отримали витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів. Військовослужбовцю надали  статус учасника бойових дій. «Для родини це було надзвичайно важливо. Бо на момент зникнення цей документ — єдиний, який дає змогу отримати належну підтримку від держави», — пояснює фахівчиня.

Одного разу до Юлії прийшов військовослужбовець — сирота, який приїхав у коротку відпустку. «Ми з ним знайомі ще з дитинства, — усміхається Юлія. — Я запросила його до кабінету, запропонувала чай, печиво. Поговорили у неофіційній, спокійній атмосфері. Він розповів, що має проблеми з серцем. Ми з  із Начальником служби у справах дітей знайшли контакти лікарів, допомогли записатися на прийом. Я як фахівець поїхала супроводжувати його, у лікарні військовослужбовця обстежили, а головне він відчув, що за ним стоїть громада і що є хтось, хто щиро піклується».

Інколи допомога стосується не оформлення документів, а відновдення й адаптації. Так, двоє ветеранів з інвалідністю  з  своїми сім’ями  з громади Юлії взяли участь у ветеранському ретриті, який організовувала ГО “Жест допомоги”  — і це, за їхніми словами, стало справжнім перезавантаженням.

«Вони казали: це було як ковток свіжого повітря. Ми відпочили душею, поспілкувалися, відчули, що не самі», — ділиться Юлія. Проте фахівчиня зауважує, що у невеликих громадах люди часто з осторогою ставляться до таких ініціатив. «Я пропоную, а вони перепитують й не вірять, що таке можливо. Потрібно пояснювати буквально кожну деталь, щоб люди відчули довіру», — каже вона.

Події, що повертають силу

Ще одна частина роботи фахівця із супроводу — організація та участь у публічних заходах.  У Сереховичівській громаді нещодавно почав діяти Центр життєстійкості, де проводять заходи для родин військовослужбовців. Фахівчиня бере участь у організації й активно запрошує до участі в них ветеранів та членів їхніх родин. Нещодавно у Центрі почали діяти групи підтримки для дружин та матерів Захисників. «Ми організовували простір, де можна видихнути, поговорити, просто побути серед тих, хто розуміє без слів», — розповідає Юлія.

Напередодні Дня захисників та захисниць України відбулося спільне творче заняття, під час якого жінки розмальовували патріотичні шопери. Спершу учасниці прийшли із насторогою, не знаючи, чого очікувати, але вже за кілька хвилин вони розслабилися, почали спілкуватися. «Одна з дружин сказала мені: «Я навіть не думала, наскільки це відключає від усіх проблем», — згадує Юлія. — Такі зустрічі справді допомагають перезавантажитись, знайти трохи спокою в цьому складному часі». Серед учасниць заходу була і мама загиблого Захисника. Для неї малювання стало формою підтримки, моментом, коли біль поступається спогадам і вдячності.

Серед нещодавніх важливих подій громади став патріотичний забіг “Шаную воїнів — біжу за Героїв України”, який організувала Юлія. Захід зібрав жителів громади навколо спільної мети — вшанувати пам’ять захисників і показати, що кожен може підтримати своїх у дії.

Місія посади фахівця із супроводу

«Моя мета — щоб ветеран не блукав серед кабінетів сам», — каже Юлія. Для неї посада фахівця із супроводу — це не просто робота з документами, а «честь вести людину за руку» в момент найбільшої вразливості. «Якщо я можу хоч трішки полегшити життя  ветеранів  після фронту — значить, моя робота не даремна, я на своєму місці», — підкреслює фахівчиня й додає, усміхаючись: «Бабуся, ще коли я була дитиною, казала: стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. І тоді все вийде. Тож людяність і підтримка стали основою моєї роботи».

«Ця посада — показник того, що держава пам’ятає й дбає про своїх захисників. І в кожній громаді є людина, до якої можна звернутися й отримати допомогу», — підсумовує Юлія Грицюк. Для неї найцінніше — бачити, як крок за кроком люди повертають упевненість, спокій і віру в себе. Бо справжня підтримка, каже Юлія, складається з простих речей — уважності, довіри, здатності почути. Саме з цього починається відновлення — людей, родин і всієї громади.

Спілкувалася Ярина Корнієнко