24 липня 2014 року силами українських воїнів було звільнено Лисичанськ
Після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька сили АТО провели операцію із звільнення Лисичанська. Якщо під час звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька українські військові не зазнали втрат, то звільнення Лисичанська обійшлось дуже дорогою ціною — загинуло 15 українських військових
Лисичанськ опинився під контролем бойовиків «ЛНР» у травні 2014 року. Згодом він став основним опорним пунктом терористів у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації.
24 липня 2014 року силами українських воїнів над Лисичанськом замайорів український прапор, однак операція зі звільнення міста розпочалася значно раніше.
23 липня, цього ж року, Криворізька бригада Національної Гвардії України розпочала наступ з метою звільнення міста, однак потрапила в засідку терористів.
“23 липня ми розпочали операцію зі звільнення міста. Перед тим було успішне звільнення Рубіжного, Сєвєродонецька, однак, не так сталося із Лисичанськом. Усі сєпари, які тікали під час звільнення українських міст, переховувалися у Лисичанську. - пригадує Олександр, офіцер Криворізької бригади Національної Гвардії України
23 липня назавжди закарбувалося у моїй пам’яті. 23 липня, намагаючись звільнити Лисичанськ від пострілу ворожого снайпера, загинув генерал-майор (посмертно) Олександр Радієвський, прикриваючи командира від пострілів терористів також загинули командир батальйону підполковник Павло Сніцар та Ігор Коцяр. Ігорю було лише 20, я добре його пам’ятаю, він був моїм солдатом. У мене в підпорядкуванні багато було солдатів, але він запам’ятався особливо. Він загинув не знаючи життя.
Ми намагалися витягти з поля бою ще живого Радієвського, але обстріли не припинялися. Отямився я уже в полоні будучи важко пораненим. 25 липня мене забрали з полону і розпочалося лікування і реабілітація. Звісно, люди по-різному нас зустрічали, але я безмежно вдячний мешканцям Лисичанська і моїм рідним криворіжцям, які ризикуючи власним життям та свободою врятували мене.
Пройшло 6 років з того часу, але у мене досі перед очима ті події. Шість років, внаслідок отриманої травми, я в калясці. Шість років я запитую себе чи міг не піти на війну.
Не міг. Я офіцер. Я давав присягу і це мій військовий обов’язок. Та і Лисичанськ гарне місто і воно має бути лише українським!
Шість років тому ми боролися за місто і сьогодні воно українське і саме з цим я вітаю нас усіх.”
Долаючи опір терористів, не маючи належного забезпечення українські воїни боролися за Лисичанська.
О 20:30, 24 липня, над міськрадою Лисичанська замайорів Державний Прапор України.
Пізніше бійці зізнавалися: якби не той ривок уперед, Лисичанськ брали б ще довго і нудно.
Місто було звільнено силами 95-та ОАеМБр, 24-та ОМБр, 51-ша ОМБр, БОП НГУ "Донбас".
У цей день, згадуємо кожного Героя, який віддав своє життя у боротьбі за українське місто. Дякуємо українським воїнам за боротьбу, пам’ятаємо мужність наших захисників та віримо, що зовсім скоро у кожному окупованому місті майорітиме український прапор.
