18 травня - День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Світанок 18 травня 1944 року. Тишу кримських домівок розірвав гуркіт прикладів у двері. «На збори — 15 хвилин». Це був початок операції, яка мала на меті стерти цілий народ з лиця землі. 

У товарні потяги для худоби завантажили близько 200 тисяч кримських татар. Тижні в дорозі без води, їжі та медичної допомоги. Лише під час перевезення загинуло від 7 до 8 тисяч людей. Тіла померлих просто викидали на залізничні насипи. Близько 30 000 депортованих осіб не пережили перші роки заслання, у деяких регіонах смертність становила 60-70%.

Радянський режим не просто вивозив людей до ізольованих «спецпоселень» у Центральнії Азії — він намагався знищити їхню ідентичність, перейменовуючи міста та руйнуючи пам’ятки. Десятиліттями кримські татари вели ненасильницьку боротьбу за право бути вдома. І лише наприкінці 80-х народ почав повертатися на рідний півострів, відбудовуючи життя з нуля.

У 2014-му зло прийшло уже під триколором. Сьогодні Росія знову намагається витіснити корінний народ, використовуючи ті самі методи: обшуки на світанку, викрадення, заборона Меджлісу, позбавлення волі за віру та позицію.

Говорити про цей геноцид сьогодні — це наш обов’язок перед кожною родиною, яку колись розлучив товарний вагон. Це наш голос за тих, хто зараз позбавлений права говорити у себе вдома.

Ми низько вклоняємося кримським татарам, які сьогодні у лавах Збройних Сил України виборюють нашу спільну свободу. Дякуємо кожному воїну за мужність — ви доводите, що дух, загартований десятиліттями боротьби, неможливо зламати. Дякуємо тим, хто продовжує чекати Україну, перебуваючи в окупації. 

Ми пам’ятаємо про кожного і кожну, кого росія нині тримає у полоні та в стінах своїх тюрем. Ми не просто чекаємо на повернення додому. Ми робимо все, щоб над вільним Бахчисараєм та Сімферополем знову майоріли український та кримськотатарський прапори.